Зараз складно заперечити, що українська школа переживає один із найскладніших періодів за всі десятиліття незалежності. Цифри свідчать про явище, яке не можна проігнорувати.
На старті нового навчального року за партами в українських школах сидить 3,74 мільйона дітей різних форм навчання. Це мінімум за три десятки років — і поки що причин, щоб ситуація кардинально змінилася, особливо не видно.
Українські школярі за кордоном
За даними програми RAI for Ukraine, все йде до того, що ця кількість ще зменшуватиметься. Одна з причин лежить на поверхні — частина дітей просто вчиться поза Україною. Якщо заглянути у цифри, то зараз приблизно 9,3% від загальної кількості українських школярів — це близько 345 тисяч — здобувають знання не вдома, а за кордоном. І це лише ті, хто формально лишається у нашій освітній системі. Бо є ще інші діти — ті, що, виїхавши, про українську школу навіть не згадують.
Дослідження ЮНЕСКО додає ще цифри: майже 665 тисяч школярів з України тепер учаться у школах інших країн. Але й ця статистика не охоплює всіх — даних по деяких країнах ЄС просто нема.
Цікаво, що тільки близько третини дітей пробують поєднати два світи: навчання за місцем тимчасового проживання і українську освіту одночасно. Ще частина — близько 16% — тримаються лише за українські онлайн-уроки.
Відтік старшокласників та причини не повернення
Міністерство освіти і науки передало статистику за останні чотири роки щодо старшокласників — з восьмого по дванадцятий класи. І виходить так, що щороку від 2 до 4% школярів не переходять далі — хто кидає школу, хто виїжджає. Випадають і хлопці, і дівчата, хоча у старших класах зазвичай дівчат трохи більше — різниця у межах 1–2%, а серед випускників ця перевага може підскочити до 10%.
З іншого боку, дані Центру економічної стратегії чітко показали: більшість українців, що тимчасово виїхали, поки не планують повертатися. Причин вистачає: війна, нестабільність, житло під питанням, грошей бракує, роботу знайти складно.
Як зберегти зв'язок з Україною
Соціолог Олексій Позняк із Інституту демографії каже: навіть якщо діти за кордоном, важливо, щоб вони не втрачали зв’язок з Україною. Для цього хоча б варто не кидати вчити рідну мову, літературу, історію. Ідея проста — підтримувати зв’язок із батьками, мотивувати школярів, за потреби навіть преміювати за успіхи. Бо діти, які пам’ятають свої корені, — це теж стратегія для держави.
Майбутнє освіти залежить не лише від цифр у звітах, а від того, чи зможе країна зберегти найцінніше — своїх дітей.