Сьогодні війна диктує свої жорсткі правила, і кожен снаряд, кожен безпілотник має вагу не в гривнях, а в людських життях. Саме тому українська оборонка — це не просто галузь, а питання виживання. Та попри вражаючі темпи й новаторство, наш військово-промисловий комплекс (ВПК) досі працює лише на 60% від своїх можливостей.
Похвала від Урсули фон дер Ляєн
Про це нещодавно згадала президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Вона, до речі, відкрито висловила своє захоплення тим, як швидко і розумно Україна налагодила виробництво власного озброєння. І додала: європейці можуть багато чому повчитися у нас.
Але одразу після похвали — холодний душ: потенціал ВПК, мовляв, використовується лише частково. Станом на зараз — приблизно на 60%. Решта — стоїть, чекає інвестицій, рішень, людей, без яких не запустиш жоден цех.
Що гальмує українську оборонну промисловість
Причин цього — кілька.
- По-перше, брак коштів.
- По-друге, бюрократія.
- І по-третє, часто банально бракує рук. Спеціалісти виїхали, змінили сферу або мобілізовані.
Це все робить оборонку надто залежною від зовнішньої підтримки.
Фон дер Ляєн згадала про нову можливість — держави-члени ЄС тепер можуть брати кредити в межах програми SAFE (Security Action for Europe) й закуповувати зброю безпосередньо в українських компаній. Для них це — зиск: якість висока, ціни нижчі, постачання — швидке. А для нас це — не просто прибуток, а шанс вижити в довгостроковій перспективі. Бо будь-яка гривня, вкладена в ВПК, — це водночас зброя і робоче місце.
Внутрішній попит на озброєння
Цікаво, що попит на українське озброєння стрімко зростає не лише за кордоном, а й у самій армії. Дрони, БПЛА, міномети, бронетехніка — усе це вже активно виробляється на нашій землі. За даними Міністерства оборони, у 2024 році понад 60% усіх БПЛА, які потрапили на фронт, були українського виробництва.
Але навіть з такими темпами ще є куди рости. Зараз українські заводи могли би виготовляти майже вдвічі більше — не вистачає не лише грошей, а й доступу до довготривалих контрактів, які дозволили б планувати роботу хоча б на пів року вперед.
Між похвалою і реальністю — стратегічна відповідальність
З одного боку, європейці визнають, що Україна змогла в рекордні строки відбудувати оборонний сектор. З іншого — ми досі працюємо в режимі "з коліс", без чіткого бачення на роки вперед.
Цей 60% показник — не просто цифра. Це маркер того, що в нас є шанс подвоїти власні сили. Але для цього потрібно не лише визнання з Брюсселя, а й рішучість усередині країни: інвестувати, відкривати, запускати. Бо сьогодні оборонка — це не тильний цех. Це і є фронт.