Робота поруч з іншими людьми — це завжди виклик. Навіть якщо ви не прагнете зближуватись, просто перебувати в одному просторі день у день — уже навантаження. І коли дратівливість починає брати гору, і здається, що винні всі довкола, варто зупинитися й подумати: а що саме мене так виводить із себе?
Коли колеги діють на нерви: чому це може бути не про них
Ніби нічого особливого — хтось голосно говорить, хтось вічно встряє в чужі справи, ще хтось тупцяє коридором так, що хочеться одягти навушники. І так день за днем. Ви починаєте помічати, що дратує вже все — інтонації, рухи, навіть мовчання.
А далі — як по ланцюжку: замикаєтесь у собі, починаєте ображатись на дрібниці, різко реагуєте не лише на роботі, а й вдома. І в якийсь момент усередині визріває бажання все кинути: "Мене вже дістало!" — і ледь не летить заява про звільнення.
Можливі причини: не поспішайте звинувачувати інших
Це може прозвучати неочікувано, але якщо ви постійно на межі — можливо, справа не в колегах. Наприклад, порушення роботи щитоподібної залози може впливати на емоційний фон. Якщо нервуєте часто і без видимих причин — варто перевіритися.
Коли ви постійно в напрузі — мало спите, не маєте нормального режиму, харчуєтесь похапцем — нервова система не витримує. І тоді роздратування стає фоновим станом. Навіть від запаху кави в офісі може зіпсуватись день.
Смерть близької людини, складне розлучення, або будь-який інший сильний стрес. Такі речі не проходять за два тижні. Вони глибоко "зависають" і проявляються там, де ви найменше очікуєте — наприклад, у вигляді агресії до колег.
Буває, що ви самі не розумієте, чого хочете. Робота виснажує, але змінювати щось страшно. У голові — сумбур. І тоді будь-яка людина поруч здається зайвою, навіть якщо вона нічого поганого не зробила.
Що можна зробити, щоб не зірватися
Попросіть відпустку, хоча б на тиждень. Зараз це не примха — це спроба зберегти себе. Нехай справи накопичаться — якщо ви згорите емоційно, користі не буде ні вам, ні команді. І зверніть увагу на одну річ: якщо після відпустки ви раптом ловите себе на думці "а я скучив за офісом" — значить, ситуація покращується. А якщо думки про роботу викликають ту саму злість — можливо, настав час подумати про інші варіанти.
Якщо вже кілька місяців поспіль все дратує — це не просто "поганий період". Можливо, потрібна консультація з фахівцем. Так, не всім це комфортно, але бувають моменти, коли пора звертатись до психолога або навіть психіатра. Іноді допомагає курс антидепресантів. І це не ознака слабкості. Це крок до того, щоб знову відчути себе собою.
Коли немає змоги кудись зникнути фізично — спробуйте втекти емоційно. Що вас зазвичай радує? Книга? Прогулянка? Щось руками? Увімкніть серіал, візьміть до рук голку з ниткою, підіть просто пішки додому, замість маршрутки. Одна година такої "зміни фокусу" може зробити більше, ніж цілий день сидіння за столом.
Це неприємно визнавати, але часто нас бісить у людях те, що ми не приймаємо у собі. Занадто балакуча колега? А може, вам бракує сміливості озвучити свої думки? Колега, що бере ініціативу? А ви самі відчуваєте, що втратили контроль? Те, як ми реагуємо на інших, — це як лакмусовий папір на власні внутрішні проблеми. І якщо щоранку ви йдете на роботу з тягарем у грудях, можливо, варто не виправляти колегів, а розібратись у собі.
Людська психіка — не резина. Вона не тягнеться безкінечно. Якщо вас давно щось тримає в напрузі, не чекайте, поки порветься. Визнати, що вам важко — це вже крок до того, щоб стало легше.