Ще кілька років тому думка про те, що українець зможе мати два (чи навіть три) паспорти, звучала як щось із розряду фантастики. У кращому випадку — як мрія, яку озвучують під час довгих розмов на кухні. І от тепер маємо офіційний підпис під законом. Липень цього року став тим самим моментом, коли "а було б непогано" перетворилося на "це вже працює".
Перші кандидати на обмін
Тепер у фокусі — інше питання: з ким саме ми першими відкриємо цей обмін паспортами. І, чесно кажучи, це не просто формальність. Вибір тут, здається, більше про політику, ніж про штампи в документах.
Під час молодіжного форуму Зеленський дав зрозуміти, що перелік ще формується. Критерії — прості, але не зовсім:
- велика кількість наших людей у країні;
- і, що не менш важливо, її підтримка України у війні.
Ймовірно, у першій хвилі будуть Німеччина, Польща, Чехія, країни Балтії та Канада. І це логічно: тамтешні українські громади вже роками не просто зберігають зв’язок із Батьківщиною, а й активно допомагають — від зборів для ЗСУ до лобіювання українських інтересів у своїх парламентах.
Нюанси та виклики
Але тут є нюанс. Не кожна держава готова на подвійне громадянство. Японія, наприклад, змусить відмовитися від одного паспорта. У Китаї — ще жорсткіше. Зате Канада чи Франція давно не роблять із цього проблеми. Виходить, навіть маючи закон, треба буде домовлятися окремо з кожним. І це не про тижні — швидше про місяці чи навіть роки переговорів.
Юристи вже натякають: треба дуже чітко визначити правила гри. Бо подвійне громадянство — це не тільки про зручність, а й про відповідальність. Наприклад, що робити, якщо обидві країни хочуть отримати від тебе податки? Або якщо ти одночасно підпадаєш під військовий обов’язок у двох державах?
Переваги та історичні приклади
Хоча, якщо дивитися ширше, переваги перекривають ризики. Це шанс повернути тих, хто виїхав під час війни, але не хоче розривати з Україною юридичний зв’язок. Це міст для інвестицій, бізнесу, спільних проєктів. Це спосіб зшити країну з її діаспорою, навіть якщо між ними тисячі кілометрів.
До речі, приклади вже є. Італія свого часу змогла повернути увагу мільйонів своїх вихідців у Південній Америці саме через можливість подвійного громадянства. Ірландія зробила подібний крок і зміцнила культурні зв’язки з громадами в США та Австралії. А у випадку України це ще й потужний сигнал союзникам: ми готові бути ближчими, ніж просто через безвіз чи торгові угоди. Це можливість, щоб українці та їхні діти, які народилися в інших країнах, офіційно були частиною українського простору.
Україна входить у час, коли кордони більше не працюють так, як раніше. Вони можуть залишитися на карті, але у свідомості — стертися. І новий закон про множинне громадянство може стати одним із тих кроків, який зробить цю зміну реальною.