Світова історія знає приклади, коли війна закінчувалась без офіційного договору. Формально тиша, а фактично — напруга на роки вперед. Саме так сталося у Кореї сімдесят років тому. І тепер український президент визнав: схожий сценарій може торкнутися й нашої держави.
Зеленський про можливість повторення
Володимир Зеленський в інтерв’ю французькому виданню Le Point порівняв ситуацію в Україні з війною на Корейському півострові 1950–1953 років. Тоді бойові дії припинилися, але мирного договору сторони так і не підписали. У підсумку маємо два світи: Південна Корея, яка стала прикладом стрімкого розвитку, і Північна — країна, що опинилася у застої та ізоляції.
Досвід Кореї як сигнал для України
За словами Зеленського, успіх Південної Кореї пояснюється не лише економічними реформами, а й вибором на користь людських цінностей. Там зробили ставку на свободу, науку, сучасні технології. І результат відчутний: від виробництва електроніки до міжнародних брендів, які знає кожен.
Натомість у Північній Кореї — інший бік медалі: ізоляція, нестача ресурсів, економічний занепад.
Роль союзників
Але є одне "але". Зеленський наголосив: Росія — це не Північна Корея. Це країна з удесятеро більшим населенням і з арсеналом, який загрожує набагато сильніше. Тут уже не спрацює проста калька: мовляв, зробимо як у Кореї і все буде добре.
До речі, росіяни й далі малюють карти своїх "апетитів". На тих схемах, які показували у Москві, позначені й Одеса, і Миколаїв. Хоча, кажуть дипломати, тепер Кремль начебто відмовився від вимоги захопити все, задовольняючись шматком Донеччини й Запоріжжя. Хто вірить у їхні слова — питання інше. Путін відомий тим, що змінює плани так само швидко, як інші міняють краватки.
Лінія відповідальності
Ще цікаво: російський політтехнолог Гельман заявив, що Москва банально не має ресурсу для великого наступу. Ну, логічно. Вони вже "захлинаються", а далі тягнути війну стає все важче. Тим більше, що Європа стоїть за Україною міцніше, ніж будь-хто думав у перші місяці.
І от тут виходить головне питання: чи зможемо ми використати шанс так, як це зробив Сеул? Тобто побудувати не лише армію, яка стримує ворога, а й економіку, що летить уперед. Бо що толку від перемир’я без розвитку? Це буде просто довга пауза, де ми сидітимемо, озираючись через плече.