Анджеліна Джолі знову побувала в Україні — цього разу у Херсоні та Миколаєві. Вона приїхала, щоб на власні очі побачити, як живуть родини, чиї домівки опинилися майже на лінії вогню. Акторка поділилася своїми враженнями у Instagram, написавши, що відчуття постійної загрози тут — не просто слова, а щоденна реальність.
Постійний звук у небі
За словами Джолі, під час перебування у Херсоні над головою без упину гуділи дрони. Це було настільки помітно, що місцеві жителі дали цьому жорстоку назву — "людське сафарі". Вона розповіла, що іноді доводилося зупинятися й чекати, поки дрон пролетить. І навіть попри бронежилет і шолом, відчуття небезпеки залишалося гострим.
Школи в підвалах і клініки під землею
Джолі зазначила, що українці, які живуть найближче до фронту, адаптувалися до нової реальності — настільки, наскільки це можливо. Школи, дитсадки, лікарні — все перенесено у підвали, укріплені бетонними плитами. Вона не приховувала, що побачене викликало у неї і біль, і захоплення водночас: життя тут триває всупереч усьому.
Страх бути забутими
Люди, з якими спілкувалася акторка, говорили не лише про фізичну небезпеку, а й про емоційне виснаження. Постійна напруга, страх, що світ перестане помічати їхній біль, — це, здається, болить не менше, ніж звуки вибухів. Джолі зізналася, що це було найважче чути.
Дипломатія і байдужість світу
У своєму дописі акторка підкреслила: важко збагнути, як у XXI столітті, коли людство має стільки інструментів для переговорів, цивільні все ще гинуть під дронами. Її вразило, що попри розчарування, українці продовжують боротися і допомагати одне одному.
Повернення до України після перерви
Востаннє Анджеліна Джолі приїжджала в Україну навесні 2022 року. Тоді вона відвідала Львів, зустрічалася з переселенцями, дітьми, які втратили дім, і волонтерами. Її навіть бачили у кав’ярні "Львівські круасани", де вона, як і всі, спускалася в укриття під час тривоги.
Світло серед руїн
Її нинішній приїзд — це не про політику. Це про людяність. Про тих, хто продовжує варити борщ у темряві, водити дітей у підземні школи й не втрачати гідності під звуком моторів у небі.
Україна для неї — не чергова місія, а місце, де видно, як сила і біль можуть жити поруч.