З моменту початку російської агресії проти України минуло вже понад десять років. І попри сотні тисяч сторінок звітів, трибуналів, коментарів, болю — питання компенсацій для постраждалих усе ще лишається відкритим. А це — не просто папери чи формальності. Це життя, зруйновані долі, втрачені домівки. І зараз, коли світ намагається говорити про мир, ключове — не замовчувати головне: справедливість має бути не теоретичною, а відчутною.
Комісар Ради Європи з прав людини Майкл О'Флаерті чітко дав зрозуміти: усі, хто постраждав від російських дій проти України, заслуговують на відшкодування. Не лише з 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, а з самого 2014-го — із початку анексії Криму і перших бойових дій на Донбасі. Бо тоді теж були втрати. І біль. І знищені будинки.
Інакше виходить дивна логіка: мовляв, перші вісім років війни — це ніби не зовсім війна. А це не так. Люди тоді теж втрачали все.
Реєстр збитків уже працює, але...
Створення Реєстру збитків — це, звісно, важливий крок. Наразі туди вже подано понад 20 тисяч заяв. Проте є одне велике "але": більшість із них стосується подій лише після 24 лютого 2022 року. А як бути з тими, хто постраждав раніше? Їх ніби й немає в юридичному полі. Хоча вони — реальні. І все ще з тими ж самими зруйнованими життями.
Саме тому комісар О'Флаерті наполягає: компенсації мають бути для всіх. Без часових обмежень.
Компенсація — це не тільки гроші
До речі, під "відшкодуванням" мається на увазі не лише фінансова компенсація. Все значно ширше:
- реституція — повернення втраченого майна або його заміна;
- реабілітація — і фізична, і психологічна;
- сатисфакція — визнання провини, моральна сатисфакція постраждалим;
- гарантії неповторення — конкретні механізми, які мають унеможливити подібні трагедії в майбутньому.
Інакше кажучи, йдеться не просто про "грошову виплату", а про цілий комплекс заходів, які дають людині відчуття справедливості.
Мир без правди — це фальшивий мир
Є ризик, що заради "швидкого миру" можуть намагатися замовчати тему відповідальності Росії. Але це — прямий шлях до нових конфліктів. Бо без справедливого завершення жоден мир не буде ні тривалим, ні глибоким. І ті, хто постраждав, мають відчути, що їхня історія важлива — не лише на словах, а й у конкретних рішеннях.
Це підтверджує і позиція Генасамблеї ООН: Росія повинна нести повну юридичну відповідальність за свої дії. І не просто "визнати", а компенсувати — матеріально, морально, публічно.
А що може піти не так: небезпека фільтрації заяв
Одна з найбільших загроз — це те, що не всі заяви можуть дійти до розгляду. Якщо уряди країн-членів Ради Європи не забезпечать реальну підтримку процесу — частина постраждалих залишиться без голосу. І це вже буде нова несправедливість, цього разу — у рамках процесу, який мав би бути чесним.
Відновлення довіри — найскладніше
Люди, які втратили житло, рідних, здоров’я — часто втрачають і віру в справедливість. І повернути її можна не гучними заявами, а конкретними діями. Навіть ті, хто вже не сподівається на компенсацію, мають знати: боротьба за справедливість не закінчилася. І це — важливо.
До речі: міжнародна практика дає підказки
Варто нагадати: після війн на Балканах теж створювали подібні реєстри, відшкодовували майно, визнали моральні страждання. Така практика — не унікальна, вона вже була в історії. І зараз Україна має шанс не тільки домогтися справедливості для своїх громадян, а й задати новий рівень міжнародної відповідальності в подібних конфліктах.
Справжній мир — це не тоді, коли припиняється стрілянина. А тоді, коли кожен, хто постраждав, відчуває, що його біль був почутий, а втрати — визнані. Україна платить занадто високу ціну за свою свободу. І ця ціна не має зникнути в тіні дипломатичних формулювань. Якщо ми справді говоримо про справедливість — її мають відчути всі. І ті, хто постраждав у Бучі, і ті, хто втратив дім у Луганську ще 2014 року. Без цього — будь-який мир залишиться лише папером.