Європа сьогодні отримує неабияку підмогу від українців, які вимушено виїхали через війну. І мова не лише про гуманітарну підтримку чи культурне розмаїття — йдеться про дуже конкретні цифри, що впливають на економіку. Хтось це назве взаємовигідною співпрацею, але якщо глянути уважніше, виявляється, що вигоди розподіляються дуже нерівномірно.
Мігранти як рушій чужих економік
Понад 4,2 мільйона українців мають статус тимчасового захисту в ЄС, і більшість із них уже працює. Не "десь там підробляють", а інтегрувались у ринок праці — від великих заводів у Чехії до кав’ярень у Берліні. Наприклад, у Польщі внесок українських мігрантів у зростання ВВП торік оцінили у 2,7%. Це багато. І водночас — боляче, бо ті самі люди вдома зараз потрібні чи не більше, ніж будь-коли.
Якщо копнути глибше, ситуація дивна: майже 70% тих, хто виїхав, мають вищу освіту. Але працюють часто не за фахом. Інженери стають водіями, лікарі — складальниками на виробництві, вчителі — офіціантами. Причини зрозумілі: мова, бюрократія, небажання визнавати українські дипломи. На все це потрібен час, і поки він минає, країна втрачає роки розвитку.
Податки понад витрати
Зарплати теж мають свою правду. У середньому українці за кордоном отримують на третину менше, ніж місцеві працівники. Але навіть із цим розривом, бюджети країн, що нас прийняли, виграють. У Чехії, наприклад, лише за минулий рік податки від українців перевищили витрати на соціальні виплати на 250 мільйонів доларів. І це без урахування непрямих вигод, на кшталт заповнення робочих місць, на які місцеві йти не хочуть.
А тепер погляньмо на Україну. Дефіцит кадрів відчувається вже зараз: бракує вчителів, медсестер, сезонних робітників у сільському господарстві. За оцінками експертів, якщо навіть частина тих, хто виїхав, не повернеться, економіка втрачатиме до 7,8% ВВП щороку. Це величезна дірка, яку важко чимось швидко закрити. І що гірше — бажання повертатися тане: у 2022-му близько 75% мігрантів планували повернення, тепер таких лише 43%.
Чому повернення стає дедалі менш імовірним
Чому так? Бо там — стабільність. Дитина має школу, лікар — роботу, оренда квартири — передбачувану ціну. А щоб люди повернулися, потрібно дати їм упевненість, що й тут вони матимуть нормальне життя. Не лише зарплату, а й житло, можливість вчитися, працювати, розвиватися.
До речі, в Європі українців приймають і з демографічних міркувань. Робоча сила там старіє, і наші люди стали свого роду "свіжим подихом" для ринків праці. Нові платники податків зменшують дефіцит пенсійних фондів, закривають вакансії у сфері догляду, логістики, охорони здоров’я. В Україні ж це означає одне — у багатьох галузях уже сьогодні працюють "на межі".
І якщо тенденція не зміниться, наслідки будуть не просто економічними. Це стане питанням демографічного виживання. Бо без людей, які будують, навчають, лікують, розвивають бізнес, країна починає повільно втрачати здатність відновлюватися.