Чому українці не поспішають осідати в Польщі: результати опитування

Тема еміграції вже давно перестала бути тимчасовим явищем для України — це глибокий соціальний процес, який впливає не лише на економіку, а й на самовідчуття цілого покоління. Проте останні цифри та настрої українців у Польщі змушують замислитися: чи справді вони відчувають себе вдома там, де є дах над головою?

Зменшення бажання залишитись назавжди

Усього за рік кількість українців, які хочуть залишитися жити в Польщі назавжди, помітно зменшилась. Торік таких було майже 19%, а тепер — лише 13,2%. І це не просто суха цифра. За нею — тисячі людей, які ще вчора мріяли про новий дім, а сьогодні вже сумніваються, чи варто залишатися.

Про це свідчить свіже соціологічне опитування, яке провели у травні-червні цього року в семи найбільших польських містах: Варшава, Краків, Вроцлав, Гданськ, Познань, Лодзь і Щецін. Здається, ці міста вже давно стали осередками нового українського життя. Але, як виявилось, не все так просто.

Невідчуття "свого місця" та проблеми з інтеграцією

Більше ніж 45% опитаних зізналися: вони досі не знають, чи залишаться в Польщі надовго. Тобто майже кожен другий. І хоча начебто є стабільна робота, дах над головою, діти в школах — інтеграція, як кажуть, на рівні формальностей — та всередині багато хто так і не відчув себе "на своєму місці".

Лише 11% мігрантів кажуть, що стали повноцінною частиною польського суспільства. Ще третина — щось на кшталт "на півшляху". Тобто живуть, працюють, але глибоко всередині — відчувають себе гостями. Такими, які одного дня можуть зібрати валізу й поїхати.

Причини? Виявилось, що справа зовсім не в грошах. Ані житло, ані зарплати, ані навіть папери не дають цього внутрішнього відчуття прийняття. Як зазначає один з представників компанії Gremi Personal, усе впирається у психологію — у відчуття "свого місця". А саме цього багатьом і бракує.

Соціальні бар'єри та упередження

Соціальні моменти — ось що болить найбільше. 69% українців стикалися з упередженим або навіть негативним ставленням до себе. А половина взагалі не спілкується з поляками поза роботою. Це як жити паралельними світами — поруч, але не разом.

До речі, деякі респонденти згадували, що ситуація особливо загострюється під час виборів чи в періоди економічної напруги. Тоді на мігрантів наче починає "виливатися" невдоволення місцевих — мовляв, і зарплати нижчі через вас, і черги до лікарів довші, і податки не ті.

Плани на майбутнє та визначальні фактори

Якщо говорити про плани на майбутнє, то:

• майже 18% хочуть повернутись додому, щойно стане безпечно;
• понад 10% бачать Польщу лише як тимчасовий притулок — ще кілька років, не більше;
• ще 13% готові залишитися — але тільки якщо буде повна впевненість у завтрашньому дні.

І от цікаво: лише кожен десятий сказав, що визначальним фактором для них є хороша робота. А от для більшості — це близькі люди, знайоме середовище і відчуття, що завтра все буде добре.

Такі настрої — це не просто статистика. Це дзвіночок для обох країн. Польщі — аби зрозуміти, що мігранти — це не тимчасовий ресурс, а люди зі своїми очікуваннями, гідністю і болями. А Україні — що попри всі труднощі, зв'язок з батьківщиною не втрачено. І якщо створити належні умови, ці люди ще можуть повернутись.

Ці цифри — це не про політику, і навіть не про економіку. Це про глибоку людську потребу — відчувати, що ти вдома. І допоки цього не буде — ні в Польщі, ні в Україні — питання еміграції залишатиметься не лише статистикою, а й болючим вибором для мільйонів.