Українці та армія: довіра, втома і зв'язок, що не розірвати

Ставлення до армії в Україні залишається однією з ключових точок опори у часи війни. Коли все навколо змінюється — від політичного клімату до цін на хліб — є речі, що залишаються незмінними. І довіра до військових — одна з них. Однак важливо зрозуміти: за цифрами довіри ховаються не лише вдячність чи патріотизм, а й глибші процеси — втома, особисті зв’язки, внутрішні конфлікти та надії. Нове соціологічне дослідження показало, як саме сьогодні українці бачать своїх захисників — як на передовій, так і в тилу.

Високий рівень довіри: Фронт і тил

Опитування виявило вражаючий рівень довіри до Збройних Сил України:

• 97% опитаних абсолютно довіряють військовим, котрі перебувають на передовій.
• 82% висловили довіру й тим, хто служить у тилу, виконуючи важливі завдання, хоч і не безпосередньо на лінії зіткнення.

Цивільні чітко розрізняють небезпеку фронту та значення тилових завдань, розуміючи їхню різну, але однаково важливу роль.

Цікаво, що майже 70% респондентів поважають тилових військових. Водночас лише 19% ставляться з повагою до працівників ТЦК — ймовірно, через поширені стереотипи щодо бюрократії та процесів мобілізації.

Особисті зв'язки: Війна кріпить стосунки

Війна торкнулася майже кожної української родини:

• 90% опитаних мають друзів або знайомих на фронті.
• Більше 70% з них зазначають, що їхні стосунки стали значно тіснішими після початку війни, що, ймовірно, зумовлено спільними переживаннями та відчуттям єдиної мети.

Втома та страхи: Небезпека байдужості

Глибинні інтерв’ю показали, що як цивільні, так і військові відчувають втому. Ця втома викликана не стільки прямою небезпекою, скільки нескінченними перевірками, інформаційним шумом та браком ресурсів.

Люди все частіше віддають перевагу особистій допомозі тим, кому довіряють, замість участі у масових акціях підтримки. Це можна назвати "енергозберігаючим режимом" у відповідь на виснажливі реалії.

Обидві сторони — і цивільні, і військові — однаково бояться, що оточення відвернеться або відсторониться. Байдужість сприймається як тиха, але відчутна загроза.

Жести вдячності: Між публічністю і щирістю

Майже половина опитаних вважає, що слід популяризувати жести вдячності, як-от прикладання руки до серця під час виступів чи парадів. Однак є й ті, хто вважає, що надмірна публічна увага може дратувати самих військових, оскільки це може виглядати як театральна вистава.

Деталі дослідження та ключові висновки

Дослідження провели ГО "Спільнота Сталева Ластівка", Zagoriy Foundation та соціологічна група "Рейтинг".

Результати підкреслюють, що військові для українців — це вже не абстрактні супергерої з плакатів, а живі знайомі, друзі та родичі. Це змінює ставлення та глибину довіри. Слово "подяка" набуває значно глибшого змісту, коли воно базується на особистих зв’язках, а не лише на формальних заходах.

Цей зріз суспільної думки — не просто чергова статистика. Це діагноз нашому емоційному стану як нації, яка воює, підтримує і водночас виснажується. Попри втому, біль і недовіру до окремих структур — більшість українців зберігають віру в тих, хто тримає небо. А це означає, що поки ця довіра жива — ми ще не втратили головного: зв'язку один з одним і відчуття, що ми не самі.