Біженці — рушійна сила: як українці за кордоном змінюють економіку світу

Коли говоримо про війну, то найперше згадуємо втрати — людські, економічні, культурні. Але чи всі втрати справді є втратами? За оцінками ООН, близько 10 мільйонів українців були змушені покинути свої домівки через війну. І хоч інколи це звучить як фатальний вирок для країни — "втрачений людський капітал" — реальність набагато багатогранніша. Бо мільйони з них не припинили жити, працювати, навчатися. Просто вони почали це робити в інших умовах. І, схоже, навіть ефективніше, ніж раніше.

Не зникли, а перемістилися: У чому суть заяви ООН

Кароліна Ліндхольм Біллінг, представниця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ), під час форуму Human capital dimension at the URC 2025 закликала глянути на ситуацію тверезо й справедливо.

Її ключове послання: не плутаймо переміщення з втратою. Біженці й внутрішньо переміщені особи (ВПО) не щезли з карти людського капіталу України — вони просто стали частиною інших громад, з якими тепер мають спільну історію. Це не втрата. Це — зміна маршруту.

Трохи про цифри, але людською мовою

За останніми підрахунками УВКБ:

• 5,6 мільйона українців нині перебувають за кордоном і мають статус біженців.
• 3,8 мільйона осіб перемістилися в межах України, шукаючи безпечніше місце для життя.

Це величезна кількість людей. Але тут варто зробити паузу: вони не просто "поїхали". Вони живуть, навчаються, відкривають бізнес, влаштовуються на роботу, підтримують місцеві ініціативи, долучаються до волонтерства.

Українці, які стали частиною розвитку інших країн

Цікаво, що в деяких країнах, куди переїхали українці, їхня присутність почала впливати на економіку.

Наприклад, у Польщі завдяки активній інтеграції біженців ВВП країни зріс на 2,7% — саме через те, що людям дали можливість працювати, відкривати бізнес, розвивати економіку.

І це ще не враховуючи соціальні ініціативи, стартапи, культурні проєкти, які втілюють переселенці — часто з власної ініціативи.

Що роблять ВПО всередині України? Відповідь проста — усе можливе

Серед внутрішньо переміщених осіб багато тих, хто не чекає, коли ситуація зміниться, а сам іде вперед:

• відкривають майстерні, кав’ярні, освітні курси;
• організовують допомогу місцевим громадам;
• долучаються до відбудови територій, де їх прийняли.

Ці люди переїхали з одних регіонів у інші, часто — із зони бойових дій. І вони не просто пристосовуються — вони втягуються в нове середовище, пропонують ідеї, створюють робочі місця. Тобто замість того, щоб "осідати тягарем", вони стають ресурсом.

Чому не можна сприймати переселення як втрату

• Бо це мобільність, а не капітуляція. Українці довели, що здатні перелаштовуватись дуже швидко, навіть під шаленим тиском.
• Бо капітал — це не лише географія, а й досвід. Люди вивчають нові мови, навички, і в майбутньому це лише підсилить країну.
• Бо це потенціал для нового формату країни. Децентралізованої, адаптивної, відкритої до змін.

І ще трохи неочевидного, але важливого

• В окремих регіонах України саме ВПО стали "киснем" для місцевої економіки: ринок житла, сфера послуг, малий бізнес отримали нове дихання.
• В освітній сфері — нова хвиля. Багато хто з переселенців почав навчання в онлайн-університетах, професійних курсах, і вже реалізовує ці знання на практиці.
• Психологічно переселенці часто мають вищу мотивацію до змін, ніж ті, хто залишився на місці. Це парадокс, але факт: хто втратив усе — готовий будувати з нуля, і робить це з величезною внутрішньою силою.

Переміщення мільйонів людей — це без сумніву трагедія, але не крах. Українці, які були змушені залишити свої домівки, не зникли з радарів. Вони залишилися частиною великого національного тіла — хоч і з новими координатами. І, здається, час уже говорити про це не в категоріях втрати, а в категоріях трансформації.