Інтелектуальна криза: 20% українських вчених виїхали або змінили фах

Війна рідко обходить когось стороною. Але коли тиша осідає у стінах лабораторій і наукові журнали припадають пилом, це говорить про щось більше, ніж про фізичні руйнування. Це — про втрату мозкового потенціалу країни. З початку повномасштабного вторгнення з України виїхало або змінило фах приблизно 20% науковців. Частина пішла на фронт. Частина — в інші країни. І хоча ці цифри виглядають сухо, за ними стоять долі, десятки недописаних дисертацій, згорнуті проєкти, дослідження, які могли б змінити щось у світі.

Кадрова втрата: коли наука йде з країни

За словами заступника міністра освіти і науки Дениса Курбатова, мова йде не просто про окремі випадки. Якщо загалом у країні працює близько 80 тисяч науковців і викладачів, то приблизно п’ята частина — це ті, кого ми, по суті, вже втратили. Причини різні: хтось емігрував, рятуючи родину, хтось вимушено змінив професію, бо інститут закрився чи згорів, а хтось взяв до рук зброю замість мікроскопа.

Серед них є й ті, хто вже не повернеться. Науковці, які загинули, ставши на захист країни. Їхні імена, можливо, не звучать так голосно, як вчених зі світових університетів, але вклад у державу — неоціненний.

Регіони під прицілом: що відбувається в прифронтових містах

Особливо напружена ситуація склалася на сході та півдні України, у прикордонних і прифронтових регіонах. За оцінками, до 30% наукової інфраструктури там було або знищено, або сильно пошкоджено. Йдеться не лише про корпуси університетів чи інститути, а й про лабораторії, які просто не підлягають відновленню. А це означає — мінус ще один науковий напрямок, мінус фахівці, які втратили можливість працювати у своїй сфері.

Та попри все: дослідження тривають

Проте є й інший бік цієї медалі. Як не дивно, попри руйнування, постійні тривоги і нестачу ресурсів, українські науковці не зупинилися. Дослідження тривають. Іноді — з підвалу. Іноді — з-за кордону. Дехто працює в імпровізованих лабораторіях, дехто долучається до міжнародних команд, а дехто створює нове з нуля.

Міністерство освіти й науки, зі свого боку, вже запустило ініціативи з розвитку дослідницьких центрів, зокрема підземних лабораторій — через загрозу авіаударів. Також впроваджується система спільного користування науковим обладнанням — тобто умовно кажучи, якщо у вас залишився мікроскоп і доступ до нього, ним можуть скористатися й інші колеги, яким втекти довелося з порожніми руками.

Чому це не лише про науку

Втрату наукового потенціалу часто недооцінюють. Але наука — це не лише формули й досліди в білих халатах. Це і медицина, і безпека, і технології, й економіка. Це — основа відновлення.

Сучасна війна не виграється лише силою зброї. Вона виграється й розумом. Українські науковці вже зараз долучаються до проєктів, що можуть підсилити обороноздатність — від дронів до розробок у сфері кіберзахисту.

Крім того, наука — це ще й репутація. Коли талановиті вчені залишають країну, їхні напрацювання працюють уже на інші держави. Ми не просто втрачаємо людей — ми втрачаємо майбутні патенти, інтелектуальні продукти і цінність для світової наукової карти.

Не можна втрачати ще й надію

Втрат багато. І це — факт, який не прикрасиш. Але в цій боротьбі на виснаження ми не маємо права дозволити собі ще й зневіру. Наука — це повільна справа, вона не кричить. Але саме вона відновлює — мовчки, вперто, крок за кроком.

Україна вже заплатила надто високу ціну за свою свободу. Втрата інтелекту — це ще одна рана. Та вона гоїться тоді, коли зберігається хоча б один дослідник, який продовжує свою справу. Навіть якщо його лабораторія зараз — це укриття.