Новий рекорд: 4,39 мільярда "подарунків" у деклараціях чиновників

У суспільстві часто говорять про прозорість влади та контроль над доходами чиновників, але на практиці ми бачимо зовсім іншу картину. Система декларування, яка мала б бути інструментом довіри, перетворюється на майданчик для демонстрації дивних фінансових чудес. І прикладом цього стали так звані "подарунки".

Цифри, що вражають

За даними НАЗК, лише у 2024 році чиновники задекларували подарунків на 4,39 мільярда гривень. Для розуміння масштабу – це сума, співставна з річним бюджетом середнього обласного центру. І що цікаво, суми ростуть майже стабільно, ніби йдеться про бізнес, а не про випадкові подарунки.

Подивіться на динаміку:

• 2021 рік – 3,48 млрд грн
• 2022 рік – 3,92 млрд грн
• 2023 рік – 3,52 млрд грн
• 2024 рік – вже 4,39 млрд грн

Здавалося б, у країні війна, економіка переживає кризу, люди масово виїжджають за кордон у пошуках роботи. Але паралельно ми маємо чиновницьку "індустрію подарунків", яка працює без перебоїв.

Легальна схема

Закон каже: якщо подарунок перевищує 5 прожиткових мінімумів (це приблизно 15 тисяч гривень), то його потрібно внести у декларацію. Формально – все правильно. Але ось тут з’являється цікава шпарина: джерело коштів можна описати дуже загально. І ми бачимо у документах такі записи, від яких, відверто кажучи, перехоплює подих.

Наприклад:

• "допомога від мами" на кілька мільйонів гривень;
• "одноразова фінансова підтримка", розмір якої вистачив би купити будинок у столиці;
• "внески на весілля" – на суму, що перевищує бюджет десятків звичайних весіль;
• "подарунок від родича", який офіційно отримує мінімальну зарплату.

І ось маємо чиновника середньої ланки, чия офіційна зарплата ледве сягає 20 тисяч гривень. Але в декларації він цілком спокійно показує "подарунок" у 2–3 мільйони. Уявіть собі вчителя чи лікаря, які читають таку декларацію – контраст просто разючий.

Втрата сенсу

Виходить парадокс. З одного боку, ми бачимо кошти – величезні суми, які чесна людина навряд чи отримає як "дарунок". З іншого боку – все це вписується у рамки чинних правил. Нікого особливо не дивує, що "подарунки" для чиновників вимірюються у мільйонах. Здається, суспільство вже звикло, що декларації – це швидше формальність, ніж реальний контроль.

Фактично, історія з чиновницькими подарунками демонструє одну з головних проблем української системи – підміну понять. Там, де мала бути прозорість і довіра, виникає легальна схема легалізації незрозумілих статків. І поки ця практика лишається "в межах закону", країна втрачає не лише мільярди, а й саму ідею справедливості. Бо суспільство бачить: правила існують, але працюють вони не для всіх однаково.