Місцевих виборів не буде до завершення війни: Рада проголосувала за постанову №14301

Український парламент зробив доволі очікуваний, але водночас важливий крок — депутати підтримали постанову №14013, якою фактично закріпили: місцевих виборів у країні не буде до завершення війни. Це рішення, здавалося б, логічне, адже зараз пріоритети зовсім інші — оборона, стабільність, порядок у громадах.

У документі прямо зазначено, що чинні місцеві ради та голови, обрані на законних виборах, продовжать працювати до того моменту, коли стане можливим провести нові вибори. Інакше кажучи, ніхто не залишиться без влади, а громади не зануряться у хаос тимчасовості.

Чому вибори зараз не на часі

Організувати вибори під час війни — це майже як планувати свято серед руїн. Люди роз’їхалися, частина територій під окупацією, дехто навіть не має куди повернутись. Як у таких умовах говорити про справедливе волевиявлення?

Автори постанови прямо зазначають: демократичний процес можливий лише тоді, коли є безпека, рівний доступ і довіра. Зараз цього немає. Замість дебатів — тривоги, замість спокійних черг до дільниць — укриття.

У документі наголошується, що причина цього — агресія Росії. Саме вона зірвала нормальне життя країни і поставила під загрозу не лише вибори, а й саме існування демократичної системи. Україна ж, навпаки, вирішила захистити демократію, призупинивши процес, а не перетворивши його на фікцію.

Безперервність влади — питання виживання

Якщо замислитись, це не просто формальність. Безперервність влади — це, по суті, запорука того, що громади працюють, навіть коли навколо гуде фронт. Мери і ради — це ті, хто зараз тримають тил: розподіляють гуманітарку, ремонтують дороги після обстрілів, запускають генератори, коли світла нема.

Уявіть, що хтось із них раптом втратив би повноваження просто тому, що "закінчився термін каденції". Хто тоді вирішував би ці питання? Саме тому парламент підкреслив: жодних експериментів у цей час бути не може. Головне — діяти безперервно, навіть якщо не ідеально.

Звернення до світу

У постанові також є звернення до міжнародних партнерів — із проханням підтримати рішення України. Бо це не відмова від демократії, а її тимчасовий захист. У світі, до речі, є приклади: під час Другої світової війни у Великій Британії парламент залишався без перевиборів шість років поспіль. Люди тоді розуміли, що перемога важливіша за політичні кампанії.

Україна робить те саме. Ми не відмовляємося від виборів — ми просто ставимо крапку коми, щоб потім продовжити речення.

Після перемоги

Коли війна завершиться і в країні запанує тиша, тоді знову пролунає слово "вибори". Вони відбудуться за Конституцією і Виборчим кодексом — чесно, відкрито, без поспіху. Люди зможуть прийти на дільниці не в бронежилетах, а з квітами, якщо захочуть.

І, можливо, ті вибори стануть символом нового етапу — коли Україна не просто обирає владу, а святкує відновлення держави. Бо після війни голос кожного матиме ще більшу вагу.

Рішення з холодною головою

Звісно, знайдуться ті, хто скаже, що влада тримається за свої місця. Але зараз питання не у владі, а у виживанні. Країна не може залишитися без управління навіть на день. І поки триває війна, найкраща стратегія — зберігати стабільність, навіть якщо не всі задоволені.

Безперервність — це не політична зручність, а гарантія, що громади працюють, допомагають армії, ремонтують дороги, запускають тепло і тримають людей разом. Потім, коли все закінчиться, українці самі визначать, хто залишиться, а хто ні.

Урок довіри

Можливо, через роки цю постанову згадають не як бюрократичний документ, а як жест мудрості — спробу зберегти порядок, коли навколо панує хаос. Бо іноді справжня демократія — це не вибори, а здатність чекати, поки настане момент для чесного вибору.