Більшість українських біженців незадоволені життям у Німеччині - результати дослідження

Багато українців, які після початку повномасштабного вторгнення виїхали до Німеччини, ніби й мають усе необхідне — дах над головою, спокій, допомогу — але все одно не можуть сказати, що щасливі. Дослідження Федерального інституту демографічних досліджень Німеччини (BiB) показало те, що й без статистики відчувають тисячі наших людей: життя там безпечне, але не завжди тепле.

Кажуть, час лікує. Але, здається, не завжди. Попри кілька років за кордоном, українці загалом почуваються менш задоволеними життям, ніж інші мігранти зі Східної Європи. Можливо, тому що більшість із них не обирали цей шлях — їх просто змусила війна.

Цифри, що не потребують коментарів

Якщо подивитися на сухі цифри, то виходить так: українці оцінюють своє життя в Німеччині на 6,3 бала з десяти. А мігранти з інших країн регіону — на 7,2. Різниця здається невеликою, але за нею стоїть дуже багато. Хтось досі шукає роботу, хтось не може звикнути до німецької бюрократії чи постійного відчуття "тимчасовості".

Дослідники кажуть, що більшість українців уперше опинилися за кордоном. І, що важливо, — не з власної волі. Це не звичайна еміграція, де ти плануєш усе заздалегідь, а вимушена втеча, коли не знаєш, куди подітись і коли зможеш повернутись.

Кому найважче

Якщо розкласти результати на групи, то виходить така картина: понад половина (51,4%) українців визнали, що не дуже задоволені життям. 38,3% почуваються більш-менш нормально, і лише кожен десятий сказав, що йому справді добре.

Молодші люди до 50 років загалом оптимістичніші — вони швидше пристосовуються, вчать мову, легше йдуть на контакт. А от старші — навпаки, 60% серед них кажуть, що почуваються некомфортно. Можливо, важче звикати до нового темпу життя, іноді навіть до клімату чи їжі.

Жінки, самотність і нове життя

Окрема історія — українські жінки. За дослідженням, саме вони частіше відчувають втому, тривогу і, відверто кажучи, самотність. Особливо ті, хто приїхав без партнера. Навіть у країні, де все організовано і безпечно, без близької людини важко — ні з ким порадитись, ні з ким просто помовчати ввечері.

З іншого боку, жінки з дітьми зазвичай тримаються краще. Є відчуття відповідальності, яке не дає опустити руки. Та й коли дитина поруч — хоч якось, але є сенс рухатись уперед.

До речі, тим, хто вже непогано говорить німецькою або зумів вибратися з гуртожитку в орендовану квартиру, живеться легше. Наче дрібниця, але насправді — це величезна різниця. У власному житлі навіть дихати простіше.

Маленький крок уперед

Порівняно з 2022 роком ситуація трохи покращилась. Тоді середній рівень задоволення був 5,9 бала, зараз — 6,3. Невелика різниця, але вона показує, що поступово люди знаходять себе: вчать мову, облаштовуються, деякі вже працюють.

Хоча, як кажуть соціологи, цього ще недостатньо, щоб відчути справжню стабільність. Бо більшість українців досі живуть із думкою "а раптом завтра можна буде повернутись".

Спокій — це ще не щастя

Попри всі ці покращення, більшість українських сімей у Німеччині все одно сприймають своє життя як тимчасову зупинку. Вони ніби на валізах — навіть якщо стоять ті валізи давно розпаковані. Так, поруч безпека, турбота, допомога, але в душі залишається десь те саме — ностальгія за домом.

Німеччина стала місцем, де можна перевести подих. Але не кожен спокій лікує. Бо спокій — це ще не щастя.