Не чекаючи статусу безробітного: як Держслужба зайнятості знаходитиме людей, які втратили роботу

Схоже, держава нарешті вирішила не чекати, поки людина "офіційно стане безробітною", щоб почати їй допомагати. Тепер усе буде трохи по-людськи — підтримка приходить раніше, ніж статус.

В Україні запускають новий підхід до допомоги тим, хто залишився без роботи. Суть проста: не треба чекати папірців, печаток і тижнів очікування. Якщо тебе звільнили — система сама спробує тебе "підхопити".

Уряд затвердив одразу два експериментальні проєкти. Один — для всіх, хто втратив роботу. Другий — для ветеранів, яким, погодьмося, особливо важко починати все з нуля.

Якщо тебе звільнили — тебе знайдуть

Перший проєкт стосується тих, хто щойно залишився без роботи. Якщо протягом 60 днів після звільнення людина не знайде нове місце, Пенсійний фонд автоматично передасть її дані до служби зайнятості. Тобто не треба буде бігати з довідками й чекати статусу "безробітного".

Далі — ще цікавіше. Фахівець служби сам зв’яжеться з людиною: напише у месенджер, на пошту або через особистий кабінет. І вже там можна буде отримати реальні пропозиції — вакансії, консультації, поради щодо перекваліфікації чи навіть допомогу у відкритті власної справи.

Раніше все виглядало інакше: поки збереш документи, поки зареєструєшся — уже й охота шукати роботу зникає. А тепер система першою "протягує руку".

Ветерани: повернення до цивільного життя

Другий проєкт — особливий. Для тих, хто повертається з війни. Ветеран тепер може не сам іти у центр зайнятості, а звернутися через фахівця супроводу — людину, яка допоможе пройти всі етапи: від паперів до адаптації в колективі.

Плюс держава стимулює роботодавців: якщо вони беруть ветеранів на роботу, то отримують компенсацію — до 100% виплаченої зарплати (але не більше 1,5 мінімальної). А ще ветерани зможуть брати участь у суспільно корисних роботах навіть без статусу безробітного.

Крок до нормальної, "живої" системи

Насправді ці проєкти — не просто галочка "реформа виконана". Це спроба зробити державу ближчою до людей. Бо більшість, втративши роботу, не біжить одразу до центру зайнятості. Хтось сподівається впоратись сам, хтось соромиться, хтось просто не знає, з чого почати.

А якщо ініціативу бере на себе держава, то, можливо, повернутись у робочий ритм буде легше. Це як коли друг перший пише: "Як ти там, тримаєшся?" — дрібниця, але підтримує.

Маленький, але важливий крок

Ці зміни — не просто про роботу, а про довіру. Україна повільно, але впевнено рухається до моделі, де система підлаштовується під людину, а не навпаки. Де цифрові сервіси не замінюють людину, а допомагають їй.

І, можливо, саме з таких “дрібних” експериментів починається справжня модернізація — коли держава не просто фіксує проблеми, а простягає руку раніше, ніж тебе офіційно назвуть "безробітним".