Збій пам’яті чи дефіцит уваги: професор Гарварду розкрив секрет забудькуватості

Телефон, звісно, легко знайти, якщо поруч є інший і звук не вимкнений. Це знайома історія. Але варто лише опинитися без цієї підстраховки - і все, починаються пошуки, нерви, згадування по хвилинах. Тут уже доводиться покладатися не на техніку, а на власну пам’ять. А вона, як відомо, іноді підводить.

Сезон загублених речей

Зима в цьому сенсі особливо підступна. Шарф визирає з кишені й десь губиться, рукавички залишаються на столику в кав’ярні, а ключі раптово зникають уже вдома. Телефон - окрема тема. Здається, тільки-но був у руках, і от його немає. Ситуація знайома багатьом.

Проблема не в пам’яті

Найчастіше справа не в тому, що пам’ять "погана". Фахівці говорять про збій на стику пам’яті й уваги. Ми щось робимо автоматично, думаючи про інше, і момент просто не фіксується. Саме так і з’являється забудькуватість, через яку речі ніби зникають самі собою.

Що відбувається в мозку

Професор психології Гарвардського університету Деніел Л. Шактер, автор книги "Сім гріхів пам’яті", пояснює: губити речі схильні всі. Багато залежить від обставин і того, наскільки наш розум зайнятий чимось іншим.

За його словами, пам’ять працює у три етапи:

• кодування;
• зберігання;
• згадування.

Він порівнює втрату ключів із поїздкою автомобілем, після якої важко пригадати сам маршрут. Людина доїхала, але не пам’ятає як. У таких випадках спогад просто не був закодований, бо увага була не там.

Менше згадувати - краще

Ідеальний варіант - коли згадувати взагалі не потрібно. Саме тому Шактер радить виділити "проблемні" речі: ключі, телефон, гаманець. І створити для них просту, але стабільну систему.

Він, наприклад, завжди кладе окуляри для читання в одне й те саме місце на кухні. А телефон, коли йде грати в гольф, завжди опиняється в тій самій кишені сумки. Без варіантів. Так поступово формується автоматизм.

Коли варто насторожитися

З іншого боку, якщо ви помітили, що почали губити речі значно частіше, ніж раніше, і це супроводжується іншими проблемами з пам’яттю, які заважають у повсякденному житті, вчений радить не ігнорувати це. У таких випадках краще звернутися до лікаря.

Говоріть уголос

Є ще один простий прийом, який часто недооцінюють. Коли кладете річ, скажіть уголос, де саме ви її залишаєте. Особливо це працює з тими предметами, якими ви користуєтеся не постійно.

Коли ви промовляєте це вголос, кодування стає кращим: ви змушені звернути увагу, а вербалізація робить спогад більш насиченим, - пояснює професор кафедри психологічних та нейронаук Вашингтонського університету в Сент-Луїсі Марк Макденієл.

Деталі мають значення

Чим більше деталей - тим краще. Опис місця, причини, навіть дрібниць створює в мозку більше зв’язків. А це значно полегшує згадування, коли річ раптом знадобиться.

Палац пам’яті в побуті

Крайній, але показовий приклад - так званий "палац пам’яті". Його використовують учасники чемпіонатів із запам’ятовування. Вони уявляють знайомий простір - будинок, маршрут, кімнату - і "розкладають" інформацію по конкретних місцях.

У побуті це можна адаптувати. Наприклад, уявити телефон у певному місці й прив’язати його до логіки подій: я залишив його на стільці в кафе, бо не хотів класти на стіл, і минулого разу через це вже забував. Можливо, ви й не згадаєте сам момент, але шанс згадати місце стає значно вищим.