Тема виїзду за кордон молодих чоловіків до 22 років під час воєнного стану викликала бурхливі дискусії. На перший погляд, ініціатива виглядає доволі гуманною: дати молодим можливість подорожувати, навчатися, підтримувати зв’язки з іншими країнами. Але чи все так просто, як здається?
Сумніви демографів
Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова вважає, що цей дозвіл може мати й зворотній бік. Вона пояснює: формально таке рішення виглядає логічним, адже мобілізація починається з 25 років. Але головне питання зовсім інше — "а чи повернуться ці хлопці?"
Ми не хочемо, щоб наші хлопці гинули на фронті — це правда. Але без армії теж нікуди, інакше країна просто не вистоїть. Лібанова навіть згадує Ізраїль: мовляв, там ті самі дилеми. Хоча часто думають, що у них усе якось організовано інакше. Та ні, проблеми ті ж.
До речі, вона виступає категорично проти зниження мобілізаційного віку. І не лише з військових причин, а ще й через демографію. Бо якщо забирати ще молодших, хто тоді буде відбудовувати країну після війни?
Небезпечна межа
Зараз чимало батьків намагаються вивезти за кордон 17-річних синів — мовляв, раптом завтра вік знизять. Але Лібанова каже, що проблема навіть не в цих підлітках, а саме у 22-річних. Бо їм дозволять виїзд, а через кілька років, коли стукне 25, їх уже кликатимуть до армії. І тоді, чесно кажучи, мало хто захоче повертатися.
З іншого боку, уряд упевнений, що ризиків нема. Прем’єрка Юлія Свириденко навіть повідомила, що постанову можуть ухвалити вже найближчими днями. Умови планують зробити такими ж, як і для тих, кому ще не виповнилося 18. В Офісі президента теж запевняють: це не призведе до відтоку людей.
Виходить цікава дилема: влада говорить про користь і нові можливості, а експерти про небезпеку втрати молодого покоління. Хтось вбачає шанс для освіти і розвитку, а хтось бачить у цьому ризик, що хлопці просто не повернуться. Балансувати між цими двома підходами надзвичайно складно.