Робочі чати давно перестали бути лише про роботу. Повідомлення летять у вихідні, пізно ввечері, під час відпустки, а іноді й у моменти, коли світла немає, а інтернет тримається на чесному слові. Онлайн-формат став нормою, але разом із ним зникли й чіткі межі між "я на роботі" і "я вже не на роботі". І ось тут виникає просте, але болюче питання: чи зобов’язаний працівник бути на зв’язку постійно.
Що пропонують змінити в законі
У проєкті нового Цивільного кодексу з’являється нове поняття - право на інформаційний спокій. Воно означає, що людина може не відповідати на робочі повідомлення та дзвінки у неробочий час: у вихідні, свята, під час відпустки або після завершення робочого дня.
Ключовий момент - за таку "тишу" не можна карати. Тобто ігнорування месенджерів не має бути підставою для доган, зменшення зарплати, позбавлення премій чи, тим більше, звільнення.
Коли спокій все ж можуть порушити
З іншого боку, право на інформаційний спокій не є абсолютним. Воно не діє у ситуаціях, коли йдеться про:
- загрозу національній безпеці;
- ризики для життя та здоров’я людей;
- аварії, надзвичайні ситуації, громадський порядок.
Фактично це означає, що медики, рятувальники, поліція, військові навряд чи зможуть повністю "вимкнути телефон". Їхня робота за своєю природою не вкладається у стандартний графік.
А що з нинішніми правилами
Чинне законодавство теж частково захищає приватний простір. Наприклад, стаття 301 Цивільного кодексу говорить, що людина сама визначає межі свого особистого життя. Але ці норми писалися ще до епохи нескінченних чатів і Zoom-дзвінків, тому вони більше про принцип, ніж про реальні механізми.
Також у КЗпП є поняття "період відключення" для дистанційних працівників. У цей час людина має право не виходити на зв’язок із роботодавцем. Проблема в тому, що ця норма стосується лише тих, хто офіційно працює дистанційно. Для офісних працівників вона майже не працює.
Де криється головна лазівка
У новому проєкті є важливе застереження: право на інформаційний спокій може не діяти, якщо інше прямо прописано в трудовому договорі. І тут виникає ризик. Роботодавці можуть почати масово додавати пункт про обов’язкову доступність у неробочий час.
Тобто формально право є, але на практиці його легко обійти одним рядком у контракті. І замість реального захисту можна отримати нову "норму" - бути на зв’язку завжди, тільки вже законно.