Україна без НПЗ: чи буде в баках українців пальне з російської нафти

Після удару по Кременчуцькому нафтопереробному заводу в Україні виникла небезпечна прогалина в системі енергозабезпечення. Йдеться не лише про логістику й ціни — ситуація куди глибша. Під питанням тепер стоїть те, яке пальне потрапляє на наші АЗС і чи не запливає воно до нас із Росії через треті країни.

"Діра" в енергетичній безпеці та еко-стандарти

Після атаки на єдиний діючий нафтопереробний завод у Кременчуці, в енергетичній безпеці України утворилася серйозна діра. Про це відкрито заявила народна депутатка та членкиня профільного парламентського комітету Ніна Южаніна.

На засіданні комітету швидко підтримали важливу поправку — відкласти штрафи за недотримання обов'язкової частки біоетанолу в бензині до 1 січня 2026 року. Ця норма, нагадаємо, набула чинності у травні 2024-го, але тепер, після знищення заводу, виконати її фактично неможливо — банально нікому виробляти.

Южаніна пояснила, що Кременчуцький завод покривав приблизно третину потреб України в бензині і до 10% — у дизелі. Тепер усе це доведеться ввозити з-за кордону. Основний акцент — на морські хаби у Греції й Туреччині.

Підозра в "сірих схемах": російське пальне на українському ринку

Але тут не все так просто. Пальне, яке може прийти звідти, не відповідає вимогам щодо екологічності й не містить ті самі 5% біоетанолу. А головне — є побоювання, що воно зроблене з російської нафти, яка нібито "переодягнена" і вивозиться через плавучі перевалочні станції біля берегів Греції та Кіпру. Про це повідомляє українська військова розвідка.

Складається доволі тривожна картина: ми ризикуємо не лише втратити контроль над якістю пального, але й порушити міжнародні санкції. Бо якщо російська сировина таки потрапить в українські баки, це буде удар не лише по моралі, а й по репутації.

Стратегічне значення та наслідки

Україна з початку повномасштабного вторгнення РФ веде не лише війну на фронті, а й економічну боротьбу. Пальне, як і зброя, тут — стратегічний ресурс. Втрата заводу означає залежність. А залежність — це слабке місце.

Ба більше, історія з біоетанолом — не про паперову формальність. Це питання стандартів: чи рухаємося ми в бік "зеленого" курсу і євронорм, чи відкочуємось до старої схеми "аби що, аби було".

В умовах війни навіть дрібниця може мати наслідки на рівні державної стабільності. Те, що сьогодні здається лише логістичною проблемою, завтра може перетворитись на кризу. Саме тому прозорість у питаннях постачання пального та контроль за його походженням — не забаганка, а нагальна потреба.