Українські біженці інтегруються в Європі швидше за інших: що буде з ними після війни

Коли мільйони українців опинилися за межами дому через війну, здавалося, що це — тимчасове. Речі в пакетах, думки — про повернення. Але минуло понад два роки, і картина змінилась. Люди влаштувались, знайшли роботу, діти пішли до шкіл, а дехто вже почав будувати нове життя. І тут постає запитання, яке звучить усе частіше — а чи повернуться вони назад?

Європейська адаптація: робота знайшлась швидко

Не кожна хвиля біженців у Європі демонструвала таку швидку адаптацію, як українці. В окремих країнах — наприклад, у Польщі та Чехії — працевлаштування серед наших громадян досягло рекордних показників. За даними ОЕСР, рівень зайнятості вдвічі перевищує середні цифри для інших груп мігрантів. Причина? Тут усе зійшлося: і високий попит на працівників, і знайома мова, і тісні зв’язки ще з минулих років.

Пільги, що утримали на плаву

Євросоюз, варто віддати належне, не став чекати. Українці отримали захист, доступ до медицини, освіти й дозвіл на роботу без зайвої бюрократії. Це дозволило уникнути найгіршого — бідності, ізоляції, залежності від гуманітарки. Хтось почав працювати майже одразу після приїзду. Так, не за фахом, часто фізично, але з грошима.

Вища освіта проти мовного бар'єру

Більшість українських біженців — з вищою освітою. Близько 40% мають диплом магістра чи навіть більше. Але на ділі це не завжди допомагає: мовний бар’єр і складна процедура визнання кваліфікацій змушують людей працювати в готелях, на кухнях чи фабриках. І так триває не місяць, а роками.

Фінанси покращились, але ціною компромісів

Якщо дивитись на цифри — ситуація справді змінилась. У 2022 році майже третина змушена була позичати гроші чи економити на їжі. Зараз таких — лише 7%. Люди не просто виживають, а почали жити стабільно. Та питання не тільки у зарплаті. Життя в іншій країні — це поступове вкорінення. І тут починається складне.

Чи є шлях назад? Зміна пріоритетів

У перші місяці повномасштабної війни більшість українців за кордоном щиро вірили, що повернуться. Але тепер статистика інша: у 2022 році про повернення думали 50%, наприкінці 2024-го — лише 20%. І що далі — то ця цифра меншає.

Психологи кажуть: людина, яка влаштувалась, рідше захоче ризикувати. Особливо, якщо діти вже адаптувались, а вдома — невизначеність.

Загроза чи потенціал для України

Україна ризикує втратити тих, хто мав би бути її рушієм — освічених, активних, амбітних. Це удар по демографії, по економіці, по відбудові. Але з іншого боку — діаспора, що сформувалась, може стати силою. Вона вже зараз підтримує, волонтерить, інвестує. І, можливо, саме через неї частина людей таки повернеться, коли настане мир.

Скільки українців залишаться за кордоном — питання не лише до війни, а й до держави. Від того, що вона запропонує людям після перемоги, залежить, чи буде у них мотивація повернутись. Бо тимчасове часто стає постійним, якщо його не замінити на щось краще.