Майбутнє платіжок: коли і як зміняться комунальні тарифи в Україні

Коли мова заходить про комунальні тарифи, більшість українців зітхає. Не тому, що не хоче платити, — просто за останні роки рахунки навчили боятися поштової скриньки. І хоча поки що ціни на газ, світло чи воду лишаються відносно стабільними, це — не назавжди. Уряд уже готує масштабну реформу, яку ми відчуємо на власному гаманці... але трохи згодом. Цей крок є вимушеним, але необхідним для стабілізації економіки та виконання зобов'язань перед міжнародними партнерами.

Що зараз з тарифами — і чому не ростуть

Наразі в Україні діє мораторій на підвищення комунальних тарифів. Його запровадили ще на початку повномасштабного вторгнення, щоб хоч якось підтримати людей у період постійного стресу та нестабільності.

По суті, зараз ми платимо десь половину від реальної вартості комунальних послуг. Усе інше — лягає на плечі держави через державні компенсації.

Однак міжнародні партнери, зокрема МВФ, уже давно натякають: настав час змінювати підхід. Компенсації з бюджету — це тимчасове рішення, а не довгострокова стратегія. І Україна, яка гостро потребує фінансової підтримки, зобов’язана переглянути політику тарифів, щоб забезпечити фінансову стабільність енергетичного сектору.

Що планує уряд і коли це станеться

Жодних різких рухів найближчим часом не буде. Поки триває війна — тарифи залишаються на "паузі". Проте щойно воєнний стан завершиться, ситуація почне змінюватися.

Вже узгоджено, що через 6 місяців після завершення воєнного стану уряд має представити чіткий план — дорожню карту тарифної реформи. Там буде все: графік переходу до ринкових цін, система захисту найбільш вразливих українців і механізми поступового впровадження нових тарифів.

Цікаво, що окремі ціни вже "заморожені" наперед:

• електроенергія — до кінця жовтня 2025 року за фіксованою ціною 4,32 грн/кВт·год;
• газ — до травня 2026-го.

Проте ці обіцянки діятимуть не вічно. Осінь 2025 року — ймовірна точка старту великої реформи. Якщо ситуація в країні стабілізується, саме тоді нас можуть чекати перші суттєві зміни в платіжках.

Чому це роблять — і чи є в цьому сенс

Можливо, хтось спитає: "Навіщо взагалі чіпати тарифи під час війни?" Питання логічне. Але відповідь криється в цифрах: українська економіка не витягує постійного покриття половини рахунків населення. Це десятки мільярдів гривень, які можна було б витратити на інфраструктуру, оборону чи медицину, що зараз є пріоритетним.

До того ж, МВФ — не просто глядач, а ключовий кредитор України. Без його підтримки тримати фінансову систему на плаву — практично неможливо. І однією з умов програми співпраці є саме реформа тарифної політики. З ринковими цінами, але з обов'язковим соціальним захистом для малозабезпечених верств населення.

А що буде з пільгами та субсидіями

Тут ситуація неоднозначна. І хоча МВФ наполягає на скасуванні загальних тарифних субсидій, повної відмови від підтримки найбільш вразливих верств населення не буде.

Реформа має передбачати нову, адресну систему допомоги. Тобто замість того, щоб усі платили менше, планується, що тільки ті, хто справді потребує підтримки, отримуватимуть компенсацію. Решта — платитимуть за фактом споживання.

Це складна модель, яка потребує точного обліку доходів, витрат, складу сім’ї тощо. І тут, до речі, багато що залежатиме від цифровізації — наскільки ефективно працюватимуть "Дія", державні реєстри, банківські дані тощо.

Дещо про ринкову вартість — і чому це не обов’язково катастрофа

Інколи слово "ринкові тарифи" звучить як вирок. Але насправді це не завжди означає вдвічі більші суми.

• По-перше, в Україні є чимало домогосподарств, які споживають дуже помірно. Їх рахунки можуть зрости незначно, що не стане критичним ударом по бюджету.
• По-друге, перехід буде не за один день. Найімовірніше — поетапно, з можливістю адаптації населення до нових умов.
• І, зрештою, багато хто вже давно платить "по факту", особливо в приватних секторах, де дотацій практично немає. І нічого, живуть.

Цікаво, що подібні реформи вже були в інших країнах

Схожа ситуація була в Грузії, Молдові, Болгарії — там також довелося переходити від "пільгових" до ринкових тарифів. Було важко, але держава змогла сконцентрувати ресурси на підтримці дійсно нужденних.

До речі, у деяких країнах після реформи навіть покращилась якість послуг: компанії почали більше інвестувати в оновлення мереж, обладнання, модернізацію. Бо з’явився сенс — споживач платить повну ціну, а значить, очікує якості, що стимулює постачальників послуг до покращення.

Рано чи пізно, країна змушена буде повернутися до економічної реальності. Реформа тарифів — частина цього болісного, але неминучого процесу. В умовах війни її заморожено, але вже зараз готують ґрунт для змін. І тут головне — не допустити, щоб ці зміни вдарили по тих, хто й так ледве зводить кінці з кінцями. Бо реформа має бути не просто про цифри, а про людей, їхній добробут та можливість жити гідно у власній країні.