Еліти першими на фронт: чи готова Україна до чесної мобілізації

Війна в Україні — це не лише фронт і бої. Це ще й величезне випробування для суспільства всередині країни. Сьогодні питання мобілізації стало тим самим тестом на зрілість і чесність, який показує, хто готовий діяти, а хто лише спостерігає збоку. І мова не лише про пересічних українців, а й про тих, хто вважає себе елітою.

Приклад від еліти

Євген Головаха, директор Інституту соціології, прямо говорить: першим на захист держави мають ставати представники вищих верств — політики, бізнесмени, публічні діячі. Бо без цього прикладу, каже він, важко переконати людей з "низів" у справедливості й необхідності мобілізації.

Нагадаємо, нещодавні акції протесту молоді з картонними плакатами проти законопроєкту №12414 (який, за словами активістів, міг би ліквідувати незалежність САП та НАБУ) показали, що нове покоління готове відстоювати своє. І якщо ця енергія спрямована на захист прав і свободи, то вона ж може стати основою для сильної армії.

Справедливість як запорука мобілізації

За словами соціолога, українці мають дві дороги: або мобілізуватись і боротися, або — здатися і фактично піти в рабство до Росії. Історія знає, чим закінчується другий шлях.

Головаха наголошує: справедливість у мобілізації — ключ. Якщо одні ризикують життям на фронті, а інші спокійно відпочивають у ресторанах чи їздять на дорогих авто, це підриває довіру та демотивує.

Не можна давати зачіпку людині зі слабким духом, — пояснює він.

І додає, що саме публічний приклад елітних верств може змінити ставлення тих, хто вагається.

Медіа, на його думку, мають регулярно показувати такі приклади, щоб у суспільства не було відчуття, що "одні воюють, а інші користуються плодами їхньої жертви".

Прозорість і "соціологічна інтервенція"

Важливим елементом, каже соціолог, є зрозумілий і прозорий закон про призов: з чітким переліком критеріїв — від віку і стану здоров’я до професії. Це прибере відчуття хаотичності, коли "цього спіймали, а того ні", і зменшить спокусу ухилятися.

Головаха порівнює ситуацію з паровим котлом: краще випускати пару маленькими порціями, ніж чекати, поки він вибухне. Протести з картонками, на його думку, стали якраз тим "малим струсом", який змусив владу задуматися.

Водночас він не прогнозує великого соціального вибуху найближчим часом, але застерігає: все залежатиме від ситуації на фронті та здатності влади грамотно пояснювати свої дії.

Екзистенційна загроза та свідомий вибір

Тут на перший план виходить так звана "соціологічна інтервенція": коли не лише соціологи, а й психологи, історики, юристи, філософи та політологи пояснюють людям, які реальні загрози перед країною і чому важливо тримати оборону.

І, підкреслює він, ця екзистенційна небезпека не з’явилася сьогодні чи вчора. Вона простежується в усьому історичному ставленні Росії до України — як і до інших держав, які намагалися зберегти свою незалежність.

Питання мобілізації в Україні — це не лише про армію. Це про суспільний договір, про довіру і приклад. Якщо держава та її еліти зможуть показати чесність і прозорість у цьому процесі, то готовність громадян захищати країну стане не обов’язком під примусом, а свідомим вибором.