Конституція забороняє: Стефанчук про референдуми щодо територій України

Тема територіальної цілісності для України сьогодні — це не просто юридична формальність. Це питання існування держави. І, як виявляється, навіть гіпотетично, на референдумі чи в будь-який інший спосіб, передати чи відмовитися від частини української землі неможливо. Заборонено і Конституцією, і законами.

"Броня" у законодавстві

Саме про це нагадав голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, виступаючи на Українському молодіжному форумі "Молодь тут". Він прямо сказав:

Ми свідомо заклали в закон про референдум положення, яке не дозволяє ставити під сумнів територіальну цілісність України. Це – основа, яку не можна зламати чи обійти.

І це не просто красива фраза для публіки. Позиція, як каже Стефанчук, постійно доноситься міжнародним партнерам. Українські парламентарі вже мали розмови з колегами з Німеччини, Данії, а попереду — контакти з Канадою. Цікаво, що навіть у розпал парламентських канікул за кордоном, спікери та депутати залишаються на зв’язку. Щодня — по десяток і більше розмов. Підтримка звучить чітко й однозначно.

Історичні уроки та сучасні виклики

Тут варто згадати, що будь-які "територіальні компроміси" — це не лише питання політики, а й прямої загрози безпеці. Історія ХХ століття показує, що поступки агресору рідко зупиняють конфлікт, а частіше навпаки — провокують подальші захоплення. Приклади? Чехословаччина у 1938-му, коли Мюнхенська угода мала "врятувати мир", але зрештою лише відкрила шлях до масштабної війни.

Сучасний контекст ще жорсткіший. Для України відмова від будь-якої області чи міста — це сигнал слабкості, який Росія неодмінно використає. І тут, як пояснює Стефанчук, законодавча "броня" працює не лише для внутрішньої стабільності, а й для чіткого сигналу союзникам: Київ не торгуватиме своїми землями ні за яких умов.

Запобіжники та пропаганда

Що цікаво — сам механізм референдуму, який в Україні розробили після 2014 року, від початку містить запобіжники. Ставити на голосування питання, які можуть розділити країну або порушити її цілісність, заборонено. Це як страховка: навіть якщо хтось спробує використати демократичну процедуру для "легалізації" розчленування держави, закон цього просто не дозволить.

Цей момент часто недооцінюють. Адже суспільна думка у стані війни може змінюватися під тиском обставин — економічних, психологічних чи інформаційних. Але коли в Конституції та законах є чітка межа, то жодна хвиля пропаганди не зможе її зрушити.

До речі, ідея "вирішимо все на референдумі" активно просувається в російській пропаганді. Формула проста: спочатку створити проблему, потім запропонувати її "мирне" вирішення, але на власних умовах. Українська ж модель запобігає навіть теоретичній можливості такої гри.

Якщо підсумувати, то вся ця позиція виглядає не як риторика для внутрішнього споживача, а як чітка стратегія, підкріплена нормами права. Україна визначила для себе червону лінію, яку не перетне навіть під тиском обставин. Бо поступка в територіях — це не мир, а лише відкладений новий етап війни.