Голки - не найстрашніше: чому не можна торкатися їжака руками

Останні роки їжаків можна побачити не тільки в лісі чи на дачі, а й прямо на вулицях міст. Вони стали майже звичними сусідами для людини. Проте зовнішня "мила" картинка може бути оманливою: торкатися до них руками — погана ідея. І справа не лише в колючках.

Про це докладно пояснює кандидат біологічних наук, науковець Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України Віталій Смаголь.

Чим може закінчитися зустріч з їжаком

За словами експерта, сучасні їжаки чудово пристосувалися до міського життя. Такі тварини навіть мають окрему назву — "синантропи", тобто ті, що оселяються поряд з людиною. Це зручно для них, адже в містах завжди є їжа і тепло. Але небезпека полягає в іншому: будь-яка дика тварина може бути носієм сказу. Їжак — не виняток.

А ще їхнє хутро і простір між голками — ідеальний прихисток для бліх, кліщів та інших паразитів. І це не перебільшення. Достатньо розсунути голки, аби побачити маленьких "нахлібників". Для самого їжака це теж проблема: він не може почухатися, як кіт чи собака. Тому подразнення залишається, а комахи продовжують жити й розмножуватись.

Стара байка про яблука та інші факти

Багато хто чув казку, що їжаки носять на голках яблука, готуючи запаси на зиму. Насправді все набагато прозаїчніше. Як пояснює Смаголь, тварини спеціально качаються у гнилих фруктах чи листі, бо сік допомагає відлякувати тих самих паразитів. Тобто жодного "харчового складу" їжаки не створюють.

Цікаво, що цей міф про яблука настільки вкорінився, що навіть сучасні дитячі книжки та мультфільми повторюють його. А от у природі їжак радше поласує жуком чи черв’яком, ніж фруктом.

Ще одна важлива річ: навіть якщо їжак здається "домашнім" і сміливо підходить до людини, це не означає, що він безпечний. Навпаки, така сміливість може свідчити про хворобу. Наприклад, про той же сказ.

Невидимі загрози

На перший погляд їжак здається безневинною істотою. Але варто зрозуміти: він носить із собою невидимий "багаж" у вигляді паразитів і потенційних інфекцій. Саме тому ставитись до нього потрібно не як до казкового персонажа, а як до дикої тварини зі своїми законами виживання. Це не зменшує його цінності для природи, але нагадує: межа між симпатією та небезпекою дуже тонка.