Новий рід військ: Україна запускає Космічні війська до кінця 2025 року

До кінця 2025 року в Україні з’являться Космічні війська. Формально це новий рід військ, десь поруч із тими ж Силами безпілотних систем, які створили не так давно. Звучить амбітно, навіть трохи футуристично. Але логіка проста: Київ намагається довести, що готовий брати участь у справах, які ще вчора виглядали далекими від нашої реальності.

Це ще й питання престижу. Якщо Туреччина чи Іран уже відкрито говорять про власні космічні програми, то Україна не може залишатись осторонь.

Космос як поле бою

Війна показала, що орбіта — це вже не лише лабораторія для вчених чи картинка в новинах. Це простір, де вирішуються цілком земні речі: чи встигне артилерія вдарити по цілі, чи перехоплять ракету, чи залишаться зв’язкові канали працювати під час атаки.

Але тут і виникає проблема: технології є, а ось координація — хаотична. Дані, знімки, комунікації розкидані між Міноборони, Держкосмосом і десятками партнерів. Іноді від запиту до рішення минають години. А на війні це час, за який ворог уже встиг перемістити техніку або сховати позиції.

Як обійти слабкі місця

Щоб це не перетворилося на суцільну бюрократію, потрібна чітка структура. І не тільки техніка, а й правила: хто головний, хто ставить пріоритети, хто має право вимагати швидкої реакції від постачальників даних.

Тут допоможе кілька простих підходів:

• Не спиратися лише на одного провайдера зв’язку. Навіть якщо сьогодні Starlink здається незамінним, практика довела — він може підвести.
• Робити ставку не на великі "супутники-монстри", а на малі, швидкі у запуску апарати. Вони можуть давати актуальні знімки і краще інтегруватися в системи НАТО.
• Використовувати вже існуючі протоколи ЄС та Альянсу, замість винаходу велосипедів. Це дозволить не витрачати роки на погодження.

Головна проблема — люди

Техніка без фахівців мало що варта. Україні бракує спеціалістів, які здатні розрізнити, де на радарі шум, а де реальна ціль. Або тих, хто може інтегрувати потоки даних у вже існуючі системи ППО.

Закрити цей дефіцит можна не оголошеннями про вакансії, а навчанням за кордоном, спільними програмами з союзниками, курсами з машинного зору. Поки такі кадри готуються, доведеться підписувати чіткі угоди з комерційними операторами: хто, коли і що зобов’язаний надати у випадку загострення.

Політичний вимір

Україна планує досягти 60% готовності інтегрованої системи до кінця 2025 року. Це не просто цифра для внутрішніх звітів — це аргумент у розмові з партнерами. Фактично йдеться про такий рівень, коли виведення з ладу одного сенсора не паралізує весь ланцюг.

Важливо ще й інше: саме завдяки роботі з комерційними операторами Київ може стати майданчиком для нових інвестицій. З’явиться простір для українських стартапів, локальних центрів обробки даних, проєктів у сфері аналітики.

Ризик бюрократизації

Але є загроза, що новостворені війська залишаться лише на папері. Якщо законодавство не дасть їм пріоритетного доступу до ресурсів у воєнний час, якщо не буде фінансування чи захисту від кібератак, то вони можуть перетворитися на ще одну структуру, яка дублює інші.

Космос як дипломатичний сигнал

Насправді створення Космічних військ — це мова сигналів. Для союзників — це доказ, що Україна не хоче бути лише користувачем чужих технологій, а готова брати участь у формуванні нових правил гри. Для Росії — це ляпас, бо Київ обирає асиметрію: замість копіювати радянську спадщину, інтегрує західні технології й будує систему з різних пазлів.

А для світу загалом це означає, що Україна входить до клубу тих держав, які не тільки борються на полі бою, а й створюють нові правила у космосі.

Сигнали майбутнього

Космос для України стає не лише військовим, а й політичним інструментом. І від того, наскільки вдало вдасться вибудувати нові війська, залежить не лише безпека на полі бою, а й місце країни в архітектурі майбутніх союзів.