Підтримка ЗСУ та економіки: Держпраці пояснила, кого можуть залучати до суспільних робіт

Під час воєнного стану держава має право залучати громадян до громадських робіт. Йдеться не лише про звичне прибирання територій чи допомогу в комунальних службах — часто це завдання, що безпосередньо підтримують Збройні сили або забезпечують життєдіяльність громад. У Держпраці пояснили, що такі роботи допомагають утримувати економіку на плаву, коли частина людей мобілізована, а підприємства працюють з перебоями.

Як визначають перелік робіт

У кожному регіоні перелік таких завдань формують місцеві ради. В одному місті це може бути розчищення доріг, в іншому — допомога в медичних закладах чи логістичних центрах. Основна ідея проста: кожен, хто має сили й можливість, може бути корисним там, де це справді потрібно.

Кого можуть залучати

Є певні вимоги — і за віком, і за станом здоров’я. До робіт беруть людей, які вважаються працездатними, але не підлягають мобілізації. Також можуть залучати:

• незайнятих громадян і внутрішньо переміщених осіб;
• працівників діючих підприємств, якщо їх керівники не заперечують;
• тих, хто має особисте селянське господарство;
• студентів і учнів профтехів;
• самозайнятих.

Фактично — кожного, хто має сили й бажання допомогти, але не стоїть у строю.

Умови та обмеження

Такі роботи не є покаранням чи примусовою працею — їх мета інша: підтримати країну в умовах надзвичайного навантаження. Роботи оплачуються, і умови мають бути безпечними для здоров’я. Організатори несуть відповідальність за дотримання трудових прав та базових норм безпеки.

Коли це необхідність, а не вибір

У нинішніх обставинах громадські роботи — не просто спосіб зайняти людей, а радше форма взаємопідтримки. Держава потребує рук, а суспільство — відчуття спільності. Іноді навіть кілька годин на тиждень у волонтерській бригаді можуть мати більший вплив, ніж здається на перший погляд.

Громадські роботи в період війни — це не лише про фізичну працю. Це про відповідальність і спільну стійкість. Коли кожен робить своє, навіть дрібне, — країна тримається. І, можливо, саме з таких речей формується те відчуття спільної перемоги, якого зараз так бракує.