Президент США Дональд Трамп знову підкинув тем для обговорення — цього разу він заявив, що хоче повернути країну до ядерних випробувань. Мовляв, якщо Росія і Китай дозволяють собі такі кроки, то Америка теж має показати силу. Це прозвучало як виклик, і як сигнал одразу кільком гравцям на світовій арені.
Колишній офіцер Повітряних сил і нині заступник директора компанії, що виробляє системи радіоелектронної боротьби, Анатолій Храпчинський, спробував пояснити, що саме стоїть за цією заявою. За його словами, не варто плутати "ядерні випробування" з вибухами атомних боєголовок у прямому сенсі — все трохи складніше.
Що саме мають на увазі під ядерними випробуваннями
Як пояснює Храпчинський, випробування — це не обов’язково ядерний вибух у пустелі, як у фільмах про холодну війну. Іноді це лише перевірка носіїв, тобто систем, які можуть доставляти ядерну зброю до цілі. Так робить, наприклад, Росія, коли тестує свої "Посейдони" чи "Буревестники" — не боєголовки, а механізми, що здатні їх нести.
Те саме робить і Північна Корея, постійно запускаючи ракети у бік Японського моря. Вони не підривають ядерні заряди, а просто демонструють, що можуть дістатися, куди треба. Востаннє справжній ядерний підрив, за словами експерта, відбувався ще в часи Радянського Союзу.
Реакція Кремля: страх під маскою сили
Храпчинський упевнений: якщо до реальних випробувань дійде, то успіх матимуть саме США. Росія, навіть маючи на озброєнні гучні назви ракет, фактично втратила здатність контролювати власний "ядерний щит". І Путін це чудово розуміє. Саме тому, за словами експерта, він намагається "піднімати градус" у риториці — створювати ілюзію сили, коли в реальності все інакше.
Україна тим часом вже не раз доводила, що може бити по стратегічних об’єктах, які належать до ядерної тріади Росії. Уражені системи раннього попередження, удари по базах типу Озерного, де стоять пускові установки "Тополь-М" чи "Ярс" — це не дрібниці. Це показник того, що навіть найзахищеніші російські об’єкти не є недоторканними.
Ілюзія могутності: що стоїть за російськими гаслами
Росія досі намагається виглядати "наддержавою", але на ділі воює дронами іранського виробництва та китайськими FPV. Навіть радіолокаційні системи на фронті — китайські. Військова машина, яку Кремль показує світові, радше схожа на стару броню, підфарбовану для параду, ніж на справжню силу.
І тут головний висновок Храпчинського — Європі та США варто перестати боятися вигаданого "великого ведмедя". Росія не є тим монстром, яким себе подає, і цей факт має стати аргументом на користь того, щоб активніше підтримувати Україну.
На межі нової епохи
Історія з можливими ядерними випробуваннями США — це не про демонстрацію сили, а радше про перевірку нервів у глобальній політиці. Росія грає у звичну для себе гру залякування, але що далі, то менше в неї козирів. І коли карта страху перестає працювати — починається час реальності.