Стамбульський глухий кут: чому переговори з РФ втратили сенс

Будь-яка розмова, де одна сторона приходить лише з диктатом, приречена стати грою на публіку. Особливо якщо мова про війну і мир. Стамбульський майданчик, на якому колись ще лишалась надія хоч на крихту компромісу, нині нагадує швидше музей нерухомих фігур, ніж простір для діалогу. Перший заступник очільника МЗС Сергій Кислиця нещодавно підтвердив це — за його словами, сенсу у цьому форматі більше не лишилося.

Ілюзія діалогу: за лаштунками Стамбула

На перший погляд, все виглядало пристойно: столи, прапори, дві делегації в одній кімнаті. Проте варто зазирнути за лаштунки — і стає зрозуміло: майже жодної справжньої розмови. Хіба що про речі, які й без того треба вирішувати — гуманітарні справи, обміни полоненими. І навіть ці теми не рухались далі слів.

Кислиця нагадав, що ще на початку у Стамбулі росіяни повелися не як партнери по діалогу, а як ті, хто прийшов диктувати. Гнучкість? Замість неї — жорсткі вимоги. Замість хоч якогось поля для дискусії — ультиматуми. Якби це був ринок, то ціна питання одна: беріть або йдіть геть.

Українські пропозиції проти російських ультиматумів

Цікаво, що українська делегація мала чіткі кроки — не гіпотетичні, а цілком практичні:

• припинити обстріли тут і зараз;
• організувати зустріч Зеленського з Путіним;
• домовитися про реальні кроки довіри — наприклад, повернення наших полонених.

Проте з того боку — глуха стіна. Росіяни одразу обрубали ідею про припинення вогню: мовляв, спершу має бути особиста зустріч лідерів. А поки що — тримайте перемовників.

За словами Кислиці, це нагадує стару картину з Мінськими угодами — багато слів, ритуальних фото і нічого в сухому залишку. Якби не людські життя, можна було б назвати це довгою політичною грою. Але ця гра триває на тлі щоденних втрат.

Кремлівські маніпуляції та "тіньові" треки

До речі, про ігри. Кремль, як пояснив заступник міністра, вміло використовує сам факт зустрічей. Якщо хтось пропонує Путіну сісти за стіл переговорів — відповідь одна: "Навіщо? Є ж перемовники". І цю ж фразу чують не лише наші дипломати, а й інші західні столиці. Формально — діалог іде. Фактично — кроків немає.

Чутки про таємні канали

Додамо до цього ще один момент. Після Стамбула з’явилося чимало чуток про нібито таємні канали комунікації між Москвою і Заходом — зокрема, через нейтральні країни чи бізнес-лобі. Проте, як визнають дипломати, навіть ці тіньові треки здебільшого мають ту саму проблему: росіяни приходять не слухати, а повторювати старі тези.

І поки в Москві не з’явиться реальний запит на домовленості — всі ці формати так і лежатимуть мертвим вантажем. І що гірше — під цей фон Росія намагається показати світу, ніби вона нібито готова говорити.

Медійний ефект псевдопереговорів

З іншого боку, такі псевдоперемовини мають ще й медійний ефект: вони створюють ілюзію, ніби десь там у підвалах дипломатії щось готується, а значить можна сподіватися на швидке завершення війни. Насправді ж — це просто ширма, за якою ховають справжню мету: затягувати час, грати на розкол і тримати світ у напрузі.

Кожен день таких порожніх столів — це ще один день втрат. І ще одне нагадування: справжній діалог почнеться не тоді, коли диктують умови, а коли готові слухати, усвідомлюючи, що війна вимагає не ультиматумів, а реальних кроків до миру та взаємної поваги.