Ядерне паливо для АЕС: скільки урану видобуває Україна і чи вистачить його на потреби

В умовах війни, коли ворог цілить у серце енергосистеми, кожен атом стає стратегічним. Саме тому уран, з якого виробляють паливо для атомних станцій, нині має особливу вагу. І якщо раніше про уранові шахти в Україні говорили нечасто, то тепер вони — буквально на передовій енергетичного фронту.

Сьогодні в нашій країні уран добувають лише в Кіровоградській області. І то — на трьох шахтах: Новокостянтинівській, Інгульській та законсервованій Смолінській. Усі вони підпорядковуються державному підприємству СхідГЗК, яке, до речі, входить до десятки лідерів світового видобутку урану й дає приблизно 2% від глобального обсягу.

Уран у надрах Кіровоградщини: як усе починалося

Ще в 1945-му, одразу після Другої світової, на території області почали шукати родовища. Радянська влада не шкодувала грошей: уран був ключем до ядерної програми. З тих пір частину шахт вичерпали, інші — законсервували.

Сьогодні активний видобуток триває лише на чотирьох родовищах. І хоча звучить скромно, за запасами уранових руд Україна — на дев’ятому місці у світі. Найбільше покладів, як уже згадувалося, саме на Кіровоградщині.

Що показали останні дані

Упродовж перших дев’яти місяців 2023 року місцеві підприємства змогли видати 266 тонн урано-оксидного концентрату. Це при тому, що технічні можливості заводу — до 1,2 тис. тонн щорічно. А якщо підтягнути процеси й забезпечити нормальне фінансування — можуть і 2,4 тис. тонн на рік видавати. І цього, за словами представників влади, вистачило б, щоб повністю покрити потреби всіх 15 українських ядерних енергоблоків.

Як виглядає уранова шахта зсередини

Це зовсім не те саме, що вугільна копальня, яку ми собі уявляємо. В урановій шахті все значно глибше і... міцніше. Наприклад, Інгульська шахта проходить просто під Кропивницьким. Щоб місто не просіло від підземних вибухів, використовують спеціальні методики, точні до сантиметра.

Ще один важливий момент — це скеля. Уран добувають із надтвердих гранітів, які йдуть у глибину на багато кілометрів. Тому, на відміну від вугільних шахт, тут не ставлять підпірок — порода тримається сама.

Але є й свої небезпеки: хоча метану там немає, уран виділяє інший газ — радон. Він невидимий і слаборадіоактивний, тому гірники працюють із постійним контролем. Углибляють шахту вибухівкою, а техніку здебільшого імпортують — від прохідницьких машин до вантажного транспорту.

Коли руду дістають, її перевіряють і вантажать у вагони. Далі — курс на Жовті Води у Дніпропетровській області, де на Гідрометалургійному заводі вже витягують з неї урановий концентрат.

Ці шахти — не просто об'єкти видобутку. Це стратегічні пункти, які тримають ядерну незалежність України. Їхня робота — запорука того, що українські АЕС матимуть чим живитись, навіть коли навколо — війна.