Банківська таємниця: вимушений компроміс між конфіденційністю та європейськими вимогами

Банківська таємниця для багатьох українців довгий час була чимось на кшталт невидимого замка на скрині з власними грошима. Але цей замок можуть підважити — і, схоже, вже підважують. Ця тема знову набула актуальності після того, як Кабмін погодив нову бюджетну декларацію, що передбачає розширення доступу податківців до інформації про фінансові надходження.

На початку липня Кабмін погодив нову бюджетну декларацію, розписану одразу на три роки — з 2026 по 2028. Усередині неї, поміж численних цифр, знайшлося місце і для пункту про те, що податківці зможуть легше дістатися до інформації про надходження коштів на рахунки людей. Без суду. Цим знову підняли хвилю суперечок: чи не занадто легко уряд готовий поступитися конфіденційністю громадян.

Причини розширення доступу до банківських даних

Чому ця історія з доступом до рахунків знову спливає? Насправді причина в кількох речах одночасно. З одного боку — боротьба з тіньовим ринком і ухиленням від податків. З другого — вимоги Євросоюзу. Адже щоб стати повноправним гравцем у спільному фінансовому просторі ЄС, Україна мусить зробити гроші більш "прозорими".

Але не всі вірять, що це безпечно. Опоненти і досі говорять про ризики: витік даних, зловживання доступом, слабка кібербезпека. Ще свіжа в пам’яті історія про monobank і "ПриватБанк", коли у 2024-му довелося пояснювати, чому для картки "Національний кешбек" банк зобов’язаний передавати частину даних державі. Тоді навіть дійшло до сварок між топами банку та депутатами.

Що таке банківська таємниця на папері

За законом "Про банки і банківську діяльність", це все, що стосується рахунків і операцій клієнтів. Тобто — скільки на рахунку, звідки прийшли гроші, чи вистачить на новий телефон. Сьогодні доступ до цих даних мають лише:

• власник рахунку або той, хто діє від його імені;
• суди, якщо є рішення;
• правоохоронці чи податківці — але лише в чітко прописаних законом випадках.

До речі, цікаво, що ще у 2020 році Україна долучилась до міжнародного стандарту CRS — це така загальна домовленість між країнами обмінюватися даними про рахунки, аби гроші не гуляли в "тіні". А у 2023-му парламент дозволив відкривати банківську таємницю на запит Мін'юсту у справах, де фігурують російські активи чи особи, пов’язані з агресором.

Нові інструменти та суперечності

Новий крок — створення Реєстру банківських рахунків і сейфів. Податкова отримає інструмент, де буде видно, хто і де має рахунок чи сейф, коли його відкрив чи закрив. Проте всередину — тобто у рух коштів чи баланс — влазити ніхто не зможе. Принаймні так обіцяють у законопроєкті.

Є й опозиція. Ярослав Железняк, до прикладу, голосував проти і публічно заявляв: це перший крок до повного розкриття банківської таємниці. Але Європейська Бізнес Асоціація підтримала зміни, принаймні на перше читання. Пізніше, щоправда, документ відкликали з Ради. Та в бюджетній декларації курс на розкриття все одно залишився.

Інтеграція в ЄС та можливі наслідки

Чому ж так потрібно розкривати цю інформацію? Це питання не стільки про "шпигування" за громадянами, скільки про домашнє завдання для ЄС. У Європі немає обмежень на пересування грошей між країнами — а значить, без контролю можна легко ховати доходи. Україна хоче увійти в SEPA — зону євро-платежів. Там правила прозорості фінансів — одна з головних умов.

Що з цього буде простому клієнту банку? Якщо рахунок і операції чисті, хвилюватися особливо нема чого. З іншого боку, люди і бізнеси, які ще тримають частину доходів у "конвертах", можуть активніше повертатись до готівки. Та ймовірно, що повністю відмовитись від банків буде важко — сервіс і онлайн-банкінг в Україні вже стали занадто зручними.

Але ризик витоків залишається. Кібербезпека — слабке місце нашої системи, якщо порівнювати з Європою. Тому економісти кажуть, що паралельно з реєстром треба нарощувати захист даних.

І що ж далі? Детінізація, євроінтеграція, нові правила гри. Для багатьох цей курс — вимушений компроміс між власною конфіденційністю й прагненням бути частиною європейської фінансової родини. У підсумку лишається одне: з новими правилами приватне стає дедалі більш публічним — і головне, щоб це працювало на користь суспільства, а не проти нього.