Штрафів не буде: Президент заблокував закон, який запроваджував покарання за неявку до Ради

Володимир Зеленський наклав вето на закон №11387, яким у парламенті пропонували карати урядовців штрафами за неявку до Верховної Ради. Про це стало відомо з документів, опублікованих на сайті парламенту.

Три аргументи проти

Президент пояснив: підписати документ він не може з кількох причин.

• По-перше, неявка чиновника на виклик Ради не підпадає під категорію адміністративних порушень.
• По-друге, запровадження штрафів створює доволі сумнівний ризик: фактично апарат парламенту отримує надто широкі повноваження вирішувати, яка причина відсутності вважається "поважною".
• І нарешті, у Конституції та в чинних законах уже є механізми, які дозволяють контролювати діяльність Кабінету Міністрів.

Політична відповідальність замість штрафів

Зеленський також нагадав, що парламентський контроль і так обмежений Конституцією. Там чітко прописані статті (85, 87, 113, 115), які визначають форми впливу Ради на уряд. Іншими словами, контроль над міністрами — це більше політико-правовий інструмент, а не каральний. У правовій теорії це навіть називають "інститутом політичної відповідальності": коли уряд звітує перед парламентом не штрафами, а результатами своєї роботи чи її відсутністю.

Закон повертається в Раду

Закон повернули у Верховну Раду з пропозицією його просто відхилити. Тепер слово знову за депутатами — або відмовляться, або придумають щось інше.

До речі, спочатку ідея виглядала так: урядовець, який не прийшов на виклик без поважної причини, платить від 800 до 1000 неоподатковуваних мінімумів. Якщо перевести у гривні, це 13 600–17 000. Не маленькі гроші, погодьтесь. Про це, до речі, писав нардеп Ярослав Железняк, коли Рада ще тільки ухвалила закон 3 вересня.

Зберегти баланс

Здається, автори закону хотіли зробити механізм простим і дієвим — мовляв, не з’явився, плати штраф. Але, як показала реакція президента, справа знатно глибша. Тут питання балансу влади, того, хто і як може впливати на уряд. Конституція чітко визначає межі парламентського контролю — статті 85, 87, 113 і 115. Тож виходить, що штрафи можуть зруйнувати цю рівновагу.

Вся ця історія нагадує: у політиці іноді хочуть вирішити проблему простим фінансовим батогом, але правила гри визначають не тільки гроші. Головне — зберегти систему, яка тримає баланс між різними гілками влади.